Покохати ворога - оновлено!

— Навіщо ви прийшли? — запитала я.

— Дізнатися, як ти влаштувалася. І що потрібно.

— Потрібно? — я гірко всміхнулася. — Мені потрібно додому.

— Це неможливо.

Ніби двері зачинили просто перед обличчям. Глухо й безповоротно.

— Чому ми тут? Чому ви просто не позбулися нас, як Алана? — знову зажадала я, хоча й не сподівалася почути чесну та зрозумілу відповідь.

Дамір важко зітхнув, ніби ледве стримував усередині злість. А потім посунувся ближче до мене й низьким, твердим голосом промовив:

— Я скажу один раз, Діано, і повторювати більше не буду. Я — не монстр, який убиває заради задоволення на сніданок, обід і вечерю. Я живу у світі, правила якого придумав не я. Але я добре знаю ці правила й живу за ними. На відміну від твого чоловіка. Тож запам’ятай раз і назавжди, — Дамір понизив голос іще дужче й майже гарчав, пропалюючи мене поглядом, — у смерті твого чоловіка винен лише твій чоловік. І якщо ти хочеш для свого сина кращого життя, то змирися з тією ситуацією, у якій опинилася.

Я відвернулася, глибоко вдихнула й згадала свою мету. Це змусило мене змінити тон і говорити інакше.

— Тоді… — я знову подивилася на нього. — Тоді скажу, що потрібно.