Як казав Трумен Бербанк: "На випадок, якщо не побачимося: доброго дня, доброго вечора та доброї ночі!". Любі українці, бережіть себе і своїх близьких. Цінуйте рідних і коханих.

Вітаю вас, мої любі читачі! ❤️ Знаєте, продовження "Фенікс. Жага безсмертя" народжувалося швидше, ніж я встигала закінчити першу книгу. Не можу напевно сказати чому, але діалоги, майбутні герої, їхня зовнішність та звички просто поставали перед очима. Поступово блокнот заповнився новими нотатками та замальовками, а "збережене" в тг щодня поповнюється монологами й висловами, які найкраще пасують єству кожного героя.

Сподіваюсь, що ті, хто читав про пригоди Фелікса, продовжуватимуть стежити за його життям і надалі, а також приймуть нових персонажів. Щиро вдячна кожному за прочитання та вподобайку!

P.S. На створення зовнішності Аттеєса Фраєнта мене надихнули світлини Атсуші Сакурая.

І невеликий спойлер про Фела та знайому компанію... http://booknet.ua/book/fenks-zhaga-bezsmertya-b446143

Величне двоярусне приміщення, де кожну стіну займали полиці, було вщерть забите книжками, фоліантами і стародавніми сувоями. Золотаве світло від полум'я каміну, що зазвичай створювало атмосферу затишку і спокою, вмить спалахнуло й раптово згасло, мов його затушив холодний подих лиха. Заставлена високими стелажами бібліотека Ґолдері застигла в тиші неочікуваного переляку, занурившись у густі сутінки.

В одну мить у цій раптовій напівтемряві вигнулися від болю Сініті й Авріель. Фелікс, не роздумуючи, кинувся до дівчини, коли та почала здригатися, мов її серце намагалося вирватися з грудей.  Він підхопив її на руки саме в ту мить, коли почув глухий стук. Озирнувшись, Фел побачив друга: той впав на коліна, хапаючись за груди.

Ілліана схилилася над ним, підтримуючи за плече, але не знала, як допомогти дракону. Він лише безпорадно сперся вільною рукою на підлогу, а іншою відчайдушно намагався послабити краватку. Ілліана впоралася з цим швидше: вона розстібнула верхні ґудзики, щоб Ґілу легше дихалося. Авріель ще тримався за камінну полицю, вдавлюючи пальці іншої руки в грудну клітку,  ніби намагався вгамувати нестерпний біль всередині. Попри те, що ноги зраджували його, він усе одно поривався йти до Сін, не зводячи з неї повного страждання погляду. Раптово й Сін, й Авріель водночас скрикнули й втратили свідомість. Їхні крики, на мить заповнили бібліотеку, залишивши по собі лише лячну тишу та холод згаслого каміна.

Ошелешений від раптової безпорадності, Фел підхопив Сін і міцно притис її, непритомну, до себе.

— Пане Рат! Лікаря! Негайно! Пане Рат! — заволав фенікс, але наяда не відповідав. Його голос, зазвичай впевнений, тепер губився серед високих стелажів.

Фел обережно поклав дівчину на диван і на мить кинувся до друга, який усе ще намагався вгамувати пекучий біль у серці.

— Йди по лікаря! — наказала Ілліана, схвильована вдивляючись у Фела темними очима. 

Той коротко кивнув і вибіг у коридор, але щойно переступив поріг бібліотеки — остовпів. Пан Рат і молода служниця лежали долілиць на холодній підлозі, не подаючи жодних ознак життя. Вони впали саме там, де їх застала ця хвиля лиха — пан Рат біля мармурової статуї дракона, а дівчина з тацею й розбитими чашками напівдорозі до бібліотеки.

Фел завмер, прислухаючись до власного пульсу, який калатав у вухах. Що відбувалося в цьому домі? Невже вони вже пожинали плоди своєї зухвалої боротьби?