УРИВОЧОК

— Мамочко, ми щось обов’язково придумаємо, — кажу я, дивлячись на тонку, зсутулену постать мами, яка застигла біля панорамного вікна.

Вона обертається, намагається усміхнутися, але губи її не слухаються. Спроба триматися виглядає болісно й безпорадно.

— Обов’язково щось придумаємо, Оксано Федорівно, — підтакує Дара, не відриваючи погляду від планшета. — Я якраз переглядаю актуальні проєкти, куди можна спробувати зайти з вами і з Софією.

Подруга зголосилася стати моєю агенткою — і я погодилася без вагань. Робота мені потрібна як ніколи. Та я не маю ані найменшого уявлення, де її шукати. Не ж пропонувати ж себе всім знайомим режисерам? Незручно. Та й вони не поспішають кликати мене у свої нові проєкти.

— І як успіхи? — питаю я.

— Поки що не дуже, — чесно зізнається Дара. — Але ми ж тільки почали.

— Це може тривати надто довго… — мама стиха зітхає. — А я навіть не знаю, чим сьогодні заплатити за електрику.