Запрошую у неймовірно теплу і романтичну новинку під назвою: Сонячна. Будеш моєю!

Уривок:

Підходжу ближче і схиляюся до чоловіка, щоб правильно розмістити обидві його долоні і допомогти, як раптом все летить за секунду до біса.

Коза, зрадниця, смикається, від чого Марк зривається, поспішно відступає назад, а я не встигаю відскочити і в результаті опиняюся прямісінько в руках у чоловіка.

Серце завмирає в ту ж мить, а потім стукає надто шалено, до потемніння перед очима. Ми так близько один до одного, що відчуваю на щоці його гаряче дихання, але сама не дихаю. Зате чую, як чоловік нервово ковтає слину, і тремчу в його руках, як механічна іграшка.

— Ти в порядку? — насуплює брови, але голос, боже!

Мене б'є сильніше, ніж струм. Ніжний, з краплею тривоги і хрипкими нотками. Марк тримає мене, щоб я не впала, і я хапаюся обома долонями за його сорочку, як за рятівне коло посеред океану. Хоча мені страшно, але піднімаю погляд і занурююся в колір очей, в яких повільно тане молочний шоколад.

Очі занадто відкриті і пристрасні, до помутніння розуму. Марк дивиться на мене не як на фермерку-знущальницю, а як на жінку. Вродливу і чарівну. Єдину, яка здатна достукатися до його душі.

— Я... в порядку, — видихаю і не розумію, чому голос раптом став хрипким.

— Соня... — зривається з його губ так ніжно і різко, що мимоволі б'є по спогадах. — Мені здається, чи твоя коза… ревнує?

Не дав мені хвилини насолодитися моментом, вона бекає прямо біля наших ніг, вимогливо стукаючи копитом. Ревнує? Але кого до кого?

Не витримуємо обидва і сміємося, але іскра, що пробігла між нами раніше, так і залишається висіти в повітрі, що аж дихати складно.

Не думала я, що Марк може бути настільки небезпечно звабливим. І, що гірше – я зовсім не проти опинитися в його руках. Інакше чому досі ми стоїмо в обіймах, як закохана пара?

Анотація: 

– Продай мені свій абсурдний готель, – огидно дзижчить на всю кухню колишній чоловік, наче працюючий міксер.

– Сонячна Долина не продається, – відповідаю йому ляпасом.

– Двічі пропонувати не буду, – наполягає він, а в очах – суцільна байдужість.

– Ніколи і нізащо ти не отримаєш мою еко-ферму.

– Що ж, – встає і, хмикаючи, кидає з отруйною посмішкою: – почекаю твого краху і викуплю тут все за три копійки.

Після зради і болісного розлучення все, чого я хотіла – насолоджуватися щасливим життям на створеній мною еко-фермі. Але, чого я точно не могла передбачити в своєму житті, – так це будівельного магната Марка Дорошина. Доля підкинула його мені, холодного на вигляд і байдужого, але з простягнутою рукою допомоги в найтемніший час. Впевнено схопившись за його долоню, я й не здогадувалася, що кохання знову постукає в мої двері.

Читати