Айлін пробиралася з темряви, вона йшла на голос — ніжний і дзвінкий. Він співав їй про те, як народжується шторм всередині витої красивої мушлі, як вітер грає морськими хвилями, направляючи їх біг на чорні берегові скелі... як біла мереживна піна розсипається діамантовими бризками об камінь, прикрашений зеленими візерунками лишайників... Туман наповзає на скелі, а потім його завіса відкривається, і сірі тіні, немов величезні пташки, постають на камінні.
І виходять на скелю гірські відьми, і радіють своєму звільненню, і не вірять, що все скінчено... і шамани танцюють у морському прибої, і мокрий одяг липне до розпалених тіл, і навіть пізня осінь не лякає їх, адже вони не відчувають холоду. Лише нескінченний захват від пісень морського вітру, який несе людям щасливі звістки.
Море прийняло жертву.
Море нарешті отримало те, чого прагнуло всі ці довгі роки.
Море тепер заспокоїться. І не буде раз на сім років прекрасна діва йти в інший світ. І не будуть матері з батьками оплакувати своїх дочок.
Море ластиться до берега, пестить скелі, море радісне, море безтурботне. Воно співає, воно дарує свої пісні світу, і десь на далеких Пагорбах, де живуть фейрі, розкривається земля, і з темного розлому виїжджає примарна кавалькада. Золота збруя виблискує на сонці, і королева підгірного народу з тугою дивиться на море. Зелений, як таємничі трави, її плащ, горить золотом вишивка, і виблискує вінець зі срібла і смарагдів на темному блискучому волоссі. Десь там, у світі туманного мороку, її сестра, і Есме з надією просить вітер донести до Айлін прохання про зустріч. Есме така гарна, як буває земля по весні, коли розквітне після зимового сну, як яблуні, що цвітуть в садах, як самоцвітне каміння, що сховано в печерах фейрі. Поруч з Есме з’являється її король – високий та гарний, з білим як сніг волоссям та льодистими очима, він теж повертає погляд на море, ніби сподівається побачити глибини, побачити морського повелителя… та переконатись, що все нарешті закінчилось.
І Айлін бачить свою сестру, і радісно їй, і не може вона надивитися на свою прекрасну Есме, чиї мрії все ж здійснилися. Вона не просто знайшла свого коханого зі снів – вона стала його королевою, повелителькою Пагорбів. Завдяки їй тепер розцвітають сади по весні та приходить літо.