Студенти. Ревнощі. Конкуренція. Запальні герої...

Назва книги: Вороги кохання.

Авторка: Соломія Даймонд.

Тропи: від ворогів до коханців, любовний трикутник. 

Кому буде цікава книга? Читачам, які люблять історії про студентів, де присутня конкуренція, ревнощі та шалена пристрасть між героями. У цій книзі на вас чекає не лише історія двох закоханих, але й порушено питання стосунків між батьками та дітьми, дружби. 

Анотація: Колись вона чекала на його поцілунок, а тепер — мріє про його поразку. Два роки тому він почав війну між ними, відмовившись від її поцілунку, який чесно виграв, першим перетнувши фінішну пряму на гонці. Зараз вони знову зустрілися на студентських виборах, але цього разу вона не «приз», а — його конкурента, яка палає від люті та бажання помсти. І поки їхні батьки вже обирають наряди на їхнє весілля, Марія щиро вірить у те, що провчить нахабного сусіда, який знехтував її почуттями. Найзапекліша битва ще попереду.

Головні герої: 

Марія — сильна, вперта і дуже принципова. Вона з тих дівчат, які довго пам’ятають образи, але не тому, що слабка, а тому, що не дозволяє себе принижувати. Колись вона була наївною та щирою — саме тоді Сашко відмовив їй у поцілунку, і цей момент став переломним в їхній історії. 

Олександр — харизматичний, впевнений у собі та небезпечно привабливий. Він звик бути першим у всьому. Втім, за цією крижаною самовпевненістю ховається хлопець, який робив помилки та не завжди знав, як їх виправити. 

Початок книги: 

 

— Вам заборонено заходити у чоловічу роздягалку! — Тренер пробує перегородити мені шлях, але надто пізно. Мій гнів занадто сильний і навіть цей високий та накачаний чоловік не ризикує мені перечити. — Олександре, тобі краще вдягнутися, — кричить той наостанок, попереджаючи цього покидька. Я заходжу в кімнату, де запах поту, парфумів та дезодоранту змішалися воєдино, утворюючи ту саму вибухову суміш. На довгій лавці сидить Сашко та його друг. 

— О, у нас гості, — зауважує Вадим, миттєво виструнчившись. Його голодний погляд ковзає моїм тілом і мені стає не по собі. З кожним днем його натяки стає все важке й важче ігнорувати. 

— Залиш нас самих. — Він роздратовано закочує повіки, закидає на плечі свою спортивну сумку з якої видніється форма, й повільно йде у бік виходу. 

— Не вбивай мого друга, Марі, — він мило кліпає, вдаючи з себе безневинне ангелятко. Доводиться штовхнути його в плечі аби він по швидше забирався звідси. 

— І що привело тебе сюди? — Саша закінчує витирати темні вологі пасма рушником і відкидається назад. Розлігся на тій лавці, мов король, що слухає своїх підданих. Як же він мене бісить. Одним своїм існуванням.

— Ось це! — Я вимахую у нього перед очима аркушем паперу, на якому у перших рядках можна побачити наші прізвища. — Якого біса ти подався на цю посаду? Ти ніколи не хотів бути головою студентської ради. — У мені кричав мій відчай, якому він нахабно посміхався своєю приголомшливою посмішкою. Від неї танули всі дівчата, а я — її щиро ненавиділа. 

— Не переймайся. Коли я виграю, то ти зможеш бути моїм першим заступником. Хіба це не чудово, Маріє? — Він хоче торкнутися пальцями мого підборіддя, але я відвертаюся. Його дотики такі ж огидні для мене, як і він сам. 

— Цього ніколи не буде, зрозумів? — Мої довгі нігті темно-синього кольору, впиваються у його плече. Я натискаю занадто сильно і з його вуст зривається приглушений стогін. — О Боже, Давиденко, замовкни. — І тут ми обоє затихаємо, бо з коридору долинає стукіт підборів. Він стає з кожною секундою дедалі сильніший. 

— Поводься тихо. — Саша тягне мене у бік однієї з душових кабінок. Він закриває її зсередини й однією рукою обвиває мою талію. Тут ще досі стоять клубки пари через те, що хтось мився в кипʼятку. Судячи з червоної плями на його грудях, то це він. Мій погляд опускається нижче, зачепившись за тонку білу лінію світлого волосся, що зникає за рушником. 

Запрошую до прочитання книги. Буду рада кожному вашому сердечку, підписці та додаванні у бібліотеку.