Не в тому суть, не в тому суть...

ПРОДВЖЕННЯ. ДВОЄ В ТУМАІНІ

Коли ти ставиш Лірі кордони, вона на них плює.

Заборонив танцювати.

Дарма.
Бо вона обовʼязково порушить твій наказ

Туман огорнув її срібну сукню, роблячи її напівпрозорою та ефемерною. Вона здавалася невагомою, її обриси розмивалися, і вона перетворилася на живий, мерехтливий срібний силует.

Їхні рухи стали ближчими, відвертішими. Макс обертав її навколо себе, і кожен її поворот залишав за собою слід сріблястого мерехтіння в повітрі. Коли він нахиляв її, туман спускався до підлоги, а коли піднімав — здіймався, як крила. Її чорне волосся, прикрашене сріблом, здавалося, танцювало окремо.

Весь зал зупинився. Ніхто не танцював, усі маги дивилися, затамувавши подих. Вони бачили не просто танець, а демонстрацію чистої, нестримної Срібної Магії. Це було божественно, тривожно і неймовірно красиво. 

Ворон, який стояв осторонь, відчував, як його ревнощі переростають у чистий, задушливий гнів, бо він бачив, як вона (не зміг назвати її своєю) сяє в обіймах іншого.

Танець закінчився швидким, але гарячим поклоном Макса та Ліри. Коли Срібний Туман розсіявся, Ліра стояла, важко дихаючи, вся вкрита легким сріблястим пилом.

Коли танець закінчився, і зал вибухнув оплесками, гнів Ворона застиг і перетворився на холодну, крижану рішучість.

Він не зірвався. Він не кинувся до них, що було б неприпустимо для короля. Замість цього, його обличчя стало непроникним, як полірований базальт. Королівський спокій повернувся, але за цим спокоєм ховалася обіцянка: Максу це не зійде з рук, а Ліра більше ніколи не буде танцювати з кимось іншим.

А вона його кохає... А він сліпий