Все ще чекаєм

Мої суботні вітання колегам та читачам!

Перш за все дякую всім за коментарі, вподобайки і підтримку. Як і було обіцяно, наступний розділ про Настю вже незабаром опублікується. 

Невеличкий анонс:

"- Здзвонювалися? - коротко запитала Маша, мимоволі зковтнувши - Настя могла заприсягтися, що чула цей звук.  

– Так. Він справжній.

- По відео? - Допитувалася вона. 

- Так, Маша, так! Він такий і є. 

– А зріст?

- Пише, що 182. 

Тоді начальниця збільшила портрет красеня Роберта, відсунула лептоп якомога далі, оцінювально окинула поглядом на його тлі Настю. Сьогодні вона була у сірій толстовці XXL з розтягнутим каптуром та запраних блакитних джинсах із діркою на коліні. Доречі, Настя вважала цей образ одним з найстильніших у своєму гардеробі. Тому що джинси були не скінні, а якби мом. 

- А чому такий поспіх? - Задала цілком виправдане питання начальниця. – Він тебе один раз на фото побачив – і одразу з донькою прилітає та веде вас із Тьомою до найкращого рибного ресторану Києва?!"

Там поки що все досить ясно, просто й невинно. 

А ось з "Міленіумом" трохи складніше. Бо відповіді ще нема. І я цілком розумію, адже всі ми люди, модератори теж, і на вихідні кожен з нас бажає відпочити. Я вірю, що твір розблокують, і всі бажаючи зможуть прочитати без перешкод цю історію - вона дійсно непроста, важка й вражаюча, хоча, хто читав "Давай будем мовчати", знає, власне наперед всіх героїв та про все, що з ними буде. 

Я нічого не міняла, історія залишиться такою самою, як розповідала двадцять років потому бабуся Ірині на кухні. Лише кілька пікантних деталей для інтересу й правдоподібності, бо ви ж розумієте, що не могло все бути так, як побачила досить вередлива бабця. 

Ну а поки відредагований уривок на розгляді у адміністрації, пропоную згадати як все починалось. 

Уривок безкоштовно або друкована книга за спеціальною ціною з подарунком - обирати вам!

З любовʼю, Єва!

P. S. Я оце роблю те та інше, пишу, публікую, а сама все думаю пр ТГ канал. Еххх. Нагрішу, мабуть