Вітаю, любі мої букнетівці!❤️❄️❤️

Сьогодні два оновлення! Новинки "Сніжинка на мою голову"  о 22.30, від головного героя:

Раптовий спалах світла на ґанку материного будинку освітив і її саму. Жінка – найрідніша в світі, – стояла лише у кімнатних капцях і махровому халаті поверх нічної сорочки. 

-Ох і жінки... - Бубню під ніс. Навіть цигарку не запалив. А перед нею і не буду, бо вона знає – палю, коли життя "притисло", а "притисло" воно щільно... Та й не потрібно їй все знати...

-Сину, це ти? Далі воріт нічого не бачу. - Вона несміливо гукає мене.

-Я, мамо. Зараз зайду. От тільки... - Оглядаюся на автівку, де спить дівчина, а вже потім додаю: - Я не один.

-Не сам? - Перепитує, ніби не почула те, що я їй сказав.

-Не сам. - Якраз підходжу ближче. - З дівчиною. Тільки не дивуйся і нічого не питай. Все завтра, гаразд?

❄️❤️❄️❤️❄️❤️❄️❤️❄️❤️❄️❤️❄️❤️❄️❤️❄️

І звичайно ж оновлення "Подарунок для Санти" вже за мить. Розділ від Ліни:

Завмираю. 

Ці його слова... Тихим протягом пробираються в глибину мого мозку, до центру свідомості. 

Для мене це не просто зізнання, а центр піку. Вершина всіх почуттів у цих, озвучених ним, літерах...  

Я більше не сміюся, але нерви все ще лоскоче його близькість і парфум, що змушує губи розтягуватись у усмішку... Його погляд в моїх очах, десь на дні. Руки – відчуваю навіть крізь товсте хутро одежини, і вони міцно утримують мене поряд. Як в пастці...

Дивлюсь і кліпаю. Я ніби забула як розмовляти...

Знаю, що маю щось сказати у відповідь але... Але мовчу. Не вірю. Для мене це... як сон. Як нездійсненна мрія...

❄️❄️❤️❄️❄️❤️❄️❄️❤️❄️❄️❤️❄️❄️

Обіймаю кожного і кожну! 

Тихої, мирної нічки вам, українці! ❤️❤️❤️

Ваша Тая)