З самого малечку я полюбляла вигадувати нові історії. Як і багато дітей, я жила у світі фантазій, але особливо цінним був той час, коли мама читала мені казки перед сном. Їхні продовження оживали у моїх сновидіннях так реалістично, що спросоння було важко зрозуміти — сон це чи реальність.

 Ще з юних літ я вирішила ділитися дивовижними історіями, які приходили до мене уві сні. І першою книжечкою, яку я написала у вісім років, була «Феічка». Це була казка про маленьку фею, що сиділа на кувшинці — моєму «жаб’ячому килимку» — і виконувала бажання людей.

 Дідусь тоді приніс додому стареньку друкарську машинку зі своєї роботи. Для мене це стало справжнім відкриттям: ось воно, моє покликання! Я надрукувала аж два екземпляри книжки на шкільному картоні.

 Звісно, коли мою дебютну роботу прочитали «родинні критики», виявилося фіаско: історія була милою й наївною, але правописні помилки били всі рекорди. Трохи соромно згадувати, та саме тоді моя жага до творчості на мить пригасла.

 Проте відтоді в мене з’явилася найвідданіша фанатка — моя старша сестричка. Вона любила кепкувати, але завжди підтримувала мої ідеї. І десь поміж її речей і досі зберігаються ті два перші екземпляри моєї книжки.

 Це був лише початок. І саме з цього початку бере свій відлік мій шлях до письменництва.