Пригоди тривають

Що ж, Лінда продовжує знайомитися зі світом королівства Вішфулфельд у незвичний спосіб: ненавмисно викликала "Химеру-люкс", за що мала сплатити чималий штраф – аж один золотий грозль.

Однак ця ситуація дещо скоїла :)) Уривок з картинкою від ШІ:

 

І тільки-но Лінда зібралася чесно зізнатися, що зайвих грошей немає і вона готова відпрацювати штраф, як до них підійшов стрункий високий чоловік. Охайний, красивий. Навіть занадто. Від якого пахло трохи солодкуватим одеколоном.

– Я можу допомогти, – в його руці у світлі ліхтаря зблиснула золота монета.

Якби не абсурдний світ куди потрапила Лінда вчорашньою ніччю, то вона б запросто вписала б такого красеня у свій роман. Додала б до досконалої зовнішності якусь загадку та драму. І все, читачки б мрійливо зітхали й співпереживали б йому. Але це не книга. Це – на жаль, реальність. Трішки паскудна, однак яка вже є.

– Ой! – тільки й прошепотів Аркадільйон, помітивши доброзичливого пана.

Чоловік кинув монету кучеру.

– Вельми вдячний, шановний пане! – той підняв капелюха у жесті подяки й хутко сховав золотий у кишені, потім замахнувся батогом. Химера миттєво рушила з місця, разом з каретою наче розчинилася у ночі.

– Нащо ви це зробили? – Лінда рилася у сумці, шукаючи гроші.

– Захотів вам допомогти, – широко усміхнувся чоловік. Білі рівні зуби блиснули у світлі енергомушлі.

– З якого переляку? – Лінда нарешті намацала монети, витягла їх і знайшла серед них золотий грозль.

– Ви мені сподобалися, – чоловік трохи схилив голову вбік і усміхнувся куточками тонких губ.

– Ага, вважайте повірила, – Лінда спритно сунула монету в його кишеню. – І взагалі, я хотіла відпрацювати цей золотий. На благо королівства.

– То хочете, я вам запропоную роботу? Відпрацюєте мені, королівство якось переживе, що ви не працюватимете на нього.

– Ага, дивись, он я біжу, волосся назад! – в Лінді прокинулася зухвалість, яка до цій пори дрихла без задніх ніг. Вона по-своєму зрозуміла «відпрацювання». – Чоловіче, йди собі куди йшов.

– Чув? – це вже Аркадільйон встромив свій писок.

– Ах ти мала потворо! – миттєво розлютився чоловік і хотів вхопити мольку за крильце, але той пурхнув вгору майже до ліхтаря з люменціями. Потрібно зняти капелюха перед дресирувальником – світлячки продовжували утворювати яскраве торнадо.

– А ну, прибрав руки від мого фамільяра! – Лінда хотіла врізати йому щосили коліном поміж ніг. Вона мріяла це зробити тим двом бандитам, які вчора приперлися до її кафе та спалили його вщент. Сто разів подумки вона прокручувала як надавала їм копняків. Як помстилася за «Зупинку щастя».

Але чоловік наче прочитав її думки й увернувся. Однак гнів, який зародився всередині Лінди нікуди не подівся. Долоні засвербіли й з її пальців зірвалися сині іскри та впали прямісінько на ботфорти чоловіка. Ті в свою чергу перетворилися на двох безпородних псів, щоправда розміром з гарного відгодованого цапа. Пси загарчали на красеня. А Лінда ошелешено роздивлялася свої пальці, по черзі обмацала їх. Але ніяких ознак магії, чи чогось такого, що щойно відбулося не виявила. Руки як руки. З родимками. Пальці як пальці – зі шрамами від роботи. Нічого такого, на що б варто було б звернути увагу. Вона зробила декілька пасів руками таких, як роблять фокусники у цирку, але – нічого не відбулося. І тут роздався регіт мольки.

– У нього шкарпетки діряві! – хихотів Аркадільйон.

Лінда опустила погляд і помітила, що з лівої жовтої шкарпетки майже повністю виглядає великий палець красеня. Лінда дзвінко розсміялася. Чоловік хіба що не схопився рукою за злощасну ногу.

– Щось пішло не так, пане? Пропонуєте золотий, а самі не можете собі купити нові шкарпетки? Дуже шляхетно.

Красеню нічого не залишалося, як накивати п'ятами бруківкою у невідомому напрямку. Собаки рвонули за ним.

Пригоди тривають, незабаром нова глава!

Щиро вдячна кожному за підтримку та прочитання моєї книги у такі складні часи!