Вітаю!

Роман Аліни та Арсена — оновлено!

♥️✨♥️✨

Опинившись за дверима палати знімаю слухавку та йду до вікна.

— Привіт, Аліно! Доки ти будеш вередувати?

З голосу впізнаю Сергія. Неприємний холод від цього розноситься тілом.

— Рівно стільки, скільки ти будеш дій мати мене. — холодно відповідаю.

— Зрозуміло! — шипить мій колишній, а тоді з попередженням питає. — Аліно, ти думаєш я довго принижуватимуся? Мені набридло. Годі корчити зі себе снігову королеву. Чи ти думаєш, я нескінченно буду вимолювати прощення у тебе?

На слова чоловіка хмикаю. Наївний. Що він собі вигадав. Видихаю і у відповідь заявляю.

— Сергію, не потрібно просити у мене прощення, і принижуватися не потрібно. І тим паче, вимолювати нічого не потрібно. Я тебе не кохаю та не повернуся до тебе, тож давай без усього цього цирку, розійдемося як цивілізовані люди.

— Цього не буде. Я нікому тебе не віддам. На вихідні чекай у гості...

Відчуваю як по венах розлився жар. Від цієї заяви мені страшно. Тому кидаю слухавку і просто стою у вікні. Я справді не хочу аби Сергій приїжджав. Він точно зговорився з моєю матір’ю, і тепер вони виноситимуть мені мізки у двох.

Книга тут...

Приємних емоцій!