Двічі Проклятий

✨✨✨✨✨

Є сни, які забуваються ще до ранкової кави. А є такі, що пробивають холодом і залишаються у свідомості надовго. Саме такий сон побачив Адріан.

Пророчі сни не питають дозволу. Вони приходять, коли щось у світі вже зрушилося.

І тепер Адріан прокидається з думкою:

чи це лише кошмар… чи попередження

Кажуть, майбутнє не змінити.

Але що, якщо сон — єдиний шанс?

✨✨✨

Крик застиг на губах.

І в ту ж секунду — чорний провал.

Він зірвався з місця — різко, наче вирвався з чиїхось рук.

І… Прокинувся.

Темрява кімнати, глухий сморід віскі, мокрий одяг, точніше залишки одягу, холодний диван — реальність повернулася жорстоко й без попередження. Груди здригалися від важкого дихання, а тканина липла до тіла.

Сон.

Це тільки сон.

Але пульс калатав так, ніби він і справді щойно пережив авіакатастрофу.

І жовта сумка все ще стояла перед очима — яскрава, неприродно чітка, як знак, який він мав запам’ятати…

Адріан важко сів, мов виринаючи із холодної глибини, що тягнула його назад у темряву. Перше, що він відчув — біль. Тупий, всепроникний, такий, що в'ївся в кожен м’яз. Руки й плечі пекли, а ребра нили так, ніби всередині сидів дрібний, злий демон і дряпав їх тупими кігтями.

І до всього — важка, липка, хижа пульсація в голові після віскі. 

Кімната хиталася. Світло, що пробивалося крізь фіранки, різало очі.

А Еліс не було. І тиша тільки підкреслювала це.