Він не олень Санти. Везти за собою діда з подарунками вночі над дахами з димоходами не довелось. Але день у нього був складний. Тому приділимо трошки уваги його пригодам. 

 ...їхнє тріо подивилося трохи вище верхівок кущів, і вони побачили ледве помітний блискіт срібних рогів.

— Знайшли… — Вражаючись прошепотіла Сіерра. Вона до кінця не вірила Ліарі, особливо коли та сліпо пішла за духами, що заводили їх далеко від лінії фінішу.

Георгин став рухати пальцями. Починаючи з мізинця до великого, плавно водив ними та поступово відсував тонкі сухі гілки, що утворили затор на дорозі.

Незабаром показалася голова. Олень, ніби ні в чому не бувало, просто рвав губами червоні ягоди з іншого боку куща і насолоджувався своїм життям.

Дерек і Мейсі загальмували прямо за спинами Ліари, Георгина і Сіерри. Повітряний мішок з Ліріель все ще гойдався позаду всіх.

Вони важко дихали, від бігу не могли сказати жодного слова, але з захопленням дивилися на оленя, який підняв голову та у відповідь дивився на шестеро студентів. З його рота звисало гроно червоних соковитих ягід.

— Попався!

....

З лісу показалися блискучі роги. Хрипкий і загнаний олень з величезними очима біг щосили від вогняної кулі та собаки, що постійно намагався вкусити його: так і клацав пащею біля самої чутливої частини ноги — трохи вище копита.

....

Раптом олень безпорадно заревів. Щільні трав'яні пута утримували його ноги, і він не міг поворухнутися. Собака Ліари, який все ще не отримав команду припинити переслідування, таки вкусив його за чутливу філейну частину.

«Володарка осіннього вітру» — нові розділи щодня о 16:00.

Ваша улюблена письменниця,

Ольха Елдер ღ

Телеграм-канал "Вільхова садиба"