Різдвяна новинка!

Вітаю, любі читачки і читачі!

На сайті стартувала моя новинка «Родина до понеділка»❤️ Це святкова історія з дрібкою гумору, щемливими моментами і атмосферою казки. Запрошую до читання!

Анотація:

Власник мережі магазинів дитячих товарів повинен мати дружину й дитину, і крапка. Особливо якщо від цього залежить важлива угода.

Який вихід? Елементарно — попросити незнайомку з маленьким сином пережити з ним Різдво і побути його сім'єю до наступного понеділка.

Їх чекають пригоди, подорож у гори, незабутні свята й Ганс Крістіан з Данії! А ще — романтика і трохи казки, бо казки потрібні усім!

Уривок:

— Найняти сім'ю? А є така послуга? — Запитання прозвучало з іронією.

— Наскільки знаю, немає. Але тут, у вашому магазині, завжди повно мам з дітьми.

— І?

— Нам треба знайти самотню маму з дитиною і запропонувати їм побути вашою родиною до наступного понеділка. За гроші.

— Геніально.

Всеволод зітхнув так, що Оксана засумнівалася — це похвала чи їй ображатися. Проте часу на роздуми не було. Вона змахнула довгими віями й крутнула головою.

— Ходімо!

Її стрункі ніжки на високих підборах попрямували в самі нутрощі магазину — в ряди зі «Щенячим патрулем» і десятками варіацій пса Патрона. Всеволод дивився на ті ніжки, доки вони не сховалися за стелажем з м’якими іграшками, а тоді поплентався слідом.

Оксана петляла з ряду в ряд, на ходу поправляючи іграшки, перекошені за пів дня зусиллями десятків малих рученят.

— Ось, — шепнула вона, коли бос настиг її в черговому ряду. Тицьнула в бік полички з конструкторами.

Він прослідкував за гострим наманікюреним пальчиком і вперіщився поглядом в об’єкт Оксаниної уваги.

— Та ну ні. — Категорично мотнув головою.

— У неї немає обручки. І хлопчик віку вашого Микити.

— Так, але… Гм, вона… Не зовсім мій типаж.

— Вибачте, але не будьте принцом на горошині. Я ж вам не одружуватися пропоную, а запросити її провести разом Різдво за оплату!

Він зітхнув і, схиливши голову до плеча, ще раз придивився до покупчині з малим сином. Перед ним стояла… жінка. Цілком звичайна собі жінка років тридцяти. Брюнетка з високим хвостом на голові. У світлій штучній шубі дивного кольору — щось схоже на вилинялий білий. Шуба ховала її фігуру, але зріст Всеволод цілком міг оцінити — якщо зняти невисокі грубі підбори, буде десь метр шістдесят. Біля жінки крутився хлопчик років чотирьох-п’яти в червоній шапці з помпоном.

— Гаразд, можна спробувати. — Здався нарешті.

— Чудово. — Оксана розправила плечі. — Я поговорю з нею.

— Стояти. — Він насупив брови й скоса зиркнув на помічницю. — Я ще не розучився справляти враження на жінок.

Неспішною ходою, забгавши руки в кишені штанів, сам попрямував до покупчині.

— Добрий день. Мене звати Всеволод, можна поставити вам кілька запитань? — промовив своєю найприязнішою інтонацією.

Жінка повернула голову. Мазнула поглядом по гладко виголеній щетині, випрасуваному комірцю сорочки, що виднівся з-під пальта, і портфелю в його руці. Знову зосередившись на конструкторах, ввічливо кинула: 

— Дякую, але я вже маю свіжий випуск «Вартової башти».  

— Взагалі-то я — власник магазину, — роздратовано буркнув Всеволод. Поранене чоловіче его заявило: — І я до вас з важливим питанням.

— Так, я вірю в Бога, — зітхнула вона.

— Чудово, тоді проведете зі мною Різдво? Я заплачу.

Додавайте в бібліотеку і читайте з насолодою тут!

А також не забудьте про сердечка книзі — я буду дуже вдячною за вашу підтримку❤️

***

Більше новин від мене і спілкування у моєму телеграм-каналі.

Фото, роздуми, відео та цікава інформація про творчість — на моїй сторінці в інстаграмі.

Уривки з романів, можливість зворотного зв'язку — на моїй сторінці в фейсбуці.