Моє рідне село

Прочитавши блог Діани Лисенко про її рідне місто, я нарешті наважилася розповісти про своє село. Мошни це маленьке, але дуже цікаве місце, де історія буквально відчувається під ногами. 

Уявіть: перша згадка про село датується 1494 роком. Понад 530 років воно стоїть на березі річки Вільшанки.

У центрі села стоїть невеликий, але важливий пам’ятник. Тут колись, у 1823 році, на замовлення графа Воронцова, місцеві майстри-кріпаки побудували перший пароплав на Дніпрі — «Бджілку». Місцевий коваль Вернигора встановив на неї парову машину потужністю 6,5 кінських сил. Уявляєте, як це було тоді – перший пароплав, що спускався по річці, несучи із собою нову еру?

Трохи далі розташована Спасо-Преображенська церква, збудована у 1839 році архітектором Джорджо Торічеллі і освячена митрополитом Філаретом. Кажуть, що десь під Парижем стоїть її точна копія. Високі стіни, різьблені деталі, атмосфера спокою – заходиш, і наче час тут сповільнюється.

Не менш цікава історія костелу, зведеного у 1857 році. Його дзвіницю радянські часи перетворили на водонапірну вежу, а сам костел служив аграрним цехом. Сьогодні він продовжує жити, хоч і в промислових цілях.

І ще одна гордість Мошен — тут зупинявся Тарас Шевченко. Сьогодні у будинку, де він перебував, діє музей Шевченка, де можна відчути дух тих часів і побачити експонати, пов’язані з його життям і творчістю.

І ще одна перлина села – дерев’яний «Будинок лікаря», створений понад 130 років тому Владиславом Городецьким. Це єдина дерев’яна споруда, що дожила до наших днів. Коли дивишся на нього, розумієш: скільки людей пройшло через це місце, скільки історій збереглося у стінах.

Мошни – невелике село, але воно наповнене історією, красою і пам’ятками, що змушують серце битися трохи швидше. Кожен куточок тут дихає минулим, а річка Вільшанка тихо несе свої води далі, як пам’ять про всі ці події.