Висовуюся з-за дерева й уважно роздивляюся самотню фігурку, що сидить за столиком в готельному ресторані. Оце в неї постава, аж заздрісно.
— Отже, це вона? — запитую, переводячи погляд на Діану.
Та мовчки киває, стоїть, склавши руки.
— Чудово, їй кінець, — констатую й зчіпляю пальці в замок, розпрямляю руки.
— В сенсі? — подруга округлює очі й дивиться на мене з нерозумінням. — Невже ти...
— Ді, ти що думаєш, що я їй його віддам? — починаю потроху закипати.
Не знаю, чи втримаюся, щоб не сказати, куди моя кохана подруга повинна запхати свою гордість. Класні чоловіки на дорозі не валяються, щоб отак ними розкидуватися.

Хочу (зустріти) тебе знову