Вітаю!

Іще одновлення сьогодні. Не пропустіть. 

✨❄️✨❄️✨

— Злато, ти ж погодишся, — з благанням дивиться на мене сестра у темряві. В її очах блищить волога.

Мені страшно за неї, але я не можу погодитися на те, що вона пропонує. Це дико. Якщо я погоджуся, то підпишу собі цим смертний вирок. Батьки зненавидять мене, Дикий не знаю, що зі мною зробить, а вона Соломія потім вигадає щось і, як завжди, звалить все на мене. Не вірю я їй.

— Злато, благаю!

— Соломіє, ні. І не проси, — відмахуюся і надто впевнено заявляю. — Я на це не погоджуся ніколи.

— Злато, у тебе серце є? Ти хоч уявляєш, що зі мною буде. Батьки, як дізнаються, змусять мене позбутися дитини. А Дикий справді відмовиться від мене, — вона схлипує. — Ти хочеш, щоб я через це пройшла? Та я згодна. Але мені нашого з Толиком малюка шкода. Він ні в чому не винен, — сестра знову шморгає носом і голосить. — Якщо тобі мене не шкода, маля пожалій.

Я нервово ковтаю. З хвилину мовчу, а тоді вирішую не жаліти сестру і сказати все як є.

— А мене хто пожаліє? Може, ти? Ти ж видаватимеш себе за мене. І знову виставиш мене в дурному світлі. Ти ж з бабусею Венерою і дня не проживеш...

Книга тут...

Приємних емоцій!