Кохати та приховувати почуття — найскладніше!

Вітаю!

Запрошую до нового розділу роману "Принцеса мого коханого шефа".

✨✨✨

Йду за Вернером, намагаючись опанувати шалені емоції. Важко мені їх контролювати, коли цей чоловік поруч. Але коли опиняємося в кабінеті, він просить секретарку принести дві кави і не турбувати його через дрібниці, бо він має важливу роботу. Мені вже не до хвилювання. Хоча від прохання чоловіка почуваюся не дуже зручно, але коли реально занурюємося в робочий процес, я не маю часу на дурниці й грузну у справах цілком.

Хоча хвилювання не полишає мене, адже все відчуваю надто гостро. Випадкові доторки, погляди, слова, це все не дає розслабитися. Але я тримаюся, бо ж знаю, що так як сьогодні ми працюватимемо не завжди. Розгребемо усі справи і справді буде легше...

Книга тут...

Приємних емоцій! 

 

2 коментарів

Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис

Увійти

Поруч працювати важко,а без нього ще важче.Стільки часу пройшло не забула.

avatar
Тая Бровська
08.12.2025, 15:55:44

Інтрига)
❤️❄️❤️

Лія Тан
08.12.2025, 15:56:26

Тая Бровська, Спасибі, люба!♥️♥️♥️

Інші блоги
Навіщо героям автор? ♥
…Щоб хапатися за блокнот і записувати все, що вони витворяють :D Не лізти в їхні особисті стосунки й сварки, підлаштовуватися під їхній характер та у жодному разі не диктувати їм, як жити! Я от декілька разів не
Гра - угадайка!
А давайте пограємо? Вже завтра стартує довгоочікувана новинка “Потраплянка для лиса” і я в нетерплячому очікуванні! Дуже хвилююся чи сподобається вам, хто з героїв стане вашим фаворитом та посяде окреме місце
Дев'ять ХвостІв
У старих легендах куміхо можуть бути лише міфом. Але що, якщо легенди не вигадували? Що, якщо серед людей справді живе той, хто має дев'ять чорних хвостів? Той, хто сильніший, швидший і старший за будь-яку
Муза.
Пишить в кого яка. Моя пішла. З якого переляку? В соплях, в сльозах, ба ледве не обсерлась з переляку. Манив солодким. Не вилазить. Дулі крутить. Вилазь! Тінь Жаху треба рятувати.
Це вам не санаторій, пане Назаренко...
Час у камері тягнеться болісно повільно. Під стелею моїх «хором» розташоване невелике заґратоване віконце, і я спостерігаю крізь нього, як густіють сутінки. Минає час обіду, а потім і вечері… Їжу не приносять, на
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше