Майже фінішна пряма. Ера Перемог. Кохання-це битва

   Все своє життя, я була майже постійно сама. Подруга. Одна. І то, я її давно не бачила. Але я звикла. Через батька, я не хотіла розчаровуватися в людях ще більше. Інколи плюси самотності - відсутність Зради. Нік зайшов з дивною посмішкою на обличчі.

• Щось сталося? – спитала я.
• Ні. Все добре. Просто дівчинка, років п’яти, називала свого м’якого кролика Містер Сміт.
• Мило – посміхнулася я.
• Ти відпочивай. Завтра виписка. Я поки попрацюю трохи. Якщо буду заважати, скажи одразу.
• Ніку, ляж біля мене – сказала я і одразу побачила його здивування. Мені це потрібно було. Потрібно було відчути його тепло.