Привіт всім!
Мушу визнати: я зовсім не очікувала, що робота над наступною главою настільки виб’є мене з колії. Це не означає, що я зупиняюся — ні. Але, можливо, це знак, що мені потрібно трохи більше часу, щоб не нашкодити собі. Я стараюся рухатися вперед так, щоб і ви отримували нові розділи, і я залишалася в безпечному для себе темпі.

Поки я йду заварити собі теплий чай, залишаю вам маленький фрагмент.

«

У той день все було не так. У всьому я бачила підтекст — якийсь загублений сенс, незрозумілі речі, через які все більше й більше продовжувала корити себе. І найкращим способом для мене, коли все сильно здавлює як ззовні, так і зсередини, виявляється плач. Я давно це для себе віднайшла, але завжди намагаюся доходити до нього в останню чергу.

Тоді це і був той крайній випадок. Я сиджу: за вікном хмарна погода, на комп’ютері дивлюся смішне відео, на телефоні граю в звичайну розслаблюючу гру — і наступної секунди, коли піднімаю очі на вікно, по моїй щоці котиться сльоза. Сльоза від думки: “Я хочу вмерти”. Це мій знак безвихіддя.

Я не можу зробити нічого — ні з думками, які кружляють у моїй голові, ні з емоціями, що бушують усередині, ні з бажанням усе це закінчити. Тоді я щоразу думала, яка я слабка. Я не можу ніяк вплинути на свій стан, на мозок, на бажання, і все, що мені залишається, — просто сидіти й чекати, коли ліки допоможуть. “Але що, якщо вони не допоможуть і мені не стане краще?” — і відповідь на це питання лякала мене ще більше.

»

"Депресія"