Вітаю!

Зимовий роман, оновлено!

❄️❄️❄️

Тарас теж зиркає на мене і просить:

— Мам, ходімо пішки, бо ці люди, схоже, справді серця не мають.

Зачиняю пультом свою машину та йду за сином з осудом, зміривши парочку, яка мовчки стоїть біля воріт фешенебельного двору.

— Інно Романівно, поверніться. Я вже забираю машину, — раптом кличе мене Тимофій.

Оглядаюся і бачу, як чоловік вихопив ключі у білявки та йде до машини.

— Тарасику, зачекай! — кличу сина.

Він оглядається і, йдучи задом, кидає:

— Мам, наздоженеш. Бачити їх не хочу.

Зітхаю та таки йду по авто, бо пішки йти в кінець кварталу реально дуже далеко. Я вражена поведінкою сина. Він мене сьогодні вразив. Навіть не очікувала, що він так толерантно стане на мій захист.

Читати тут..

Тихої ночі!