Тихого вечора!

Запрошую до двох розлів історії Аліни та Арсена.

Пристрасті наростають. Чи справді Арсен відступить.

✨♥️✨♥️✨

Спускаюся сходами і завмираю, адже чоловік підіймається, і я розумію, що це Вернер. У мене перехоплює подих. Зупиняюся просто на сходах. Легкий тремор охоплює тіло. Зустрічаюся з ним поглядом, і моє хвилювання в моменті стає сильнішим. Сірі очі навпроти заворожують. Не витримавши, кліпаю першою.

Я справді не очікувала тут побачити кохання всього свого життя та колишнього шефа в одному лиці. Була слабка підозра, але я не вірила.

— Доброго дня, Аліно Володимирівно! — першим вітається чоловік.

— Доброго! — намагаюся впоратися з шаленим хвилюванням і вдаю впевненість. — Що ви тут робите? Я ж у вас більше не працюю…

— Аліно Володимирівно, нам потрібно поговорити, — надто впевнено заявляє чоловік.

— Я так не вважаю, — холодно відмахуюся.

— Аліно Володимирівно, я розумію вашу образу, але невже, чисто по-людськи, ви не можете мене вислухати?

— Можу. Але навіщо? — без емоцій відмахуюся і впевнено заглянувши в очі додаю. — Ці розмови — зайві. І взагалі, після того, що відбулося в офісі…

— Аліно Володимирівно, на те, що відбулося в офісі, були вагомі причини. — перебиває мене Арсен, а вже за мить поспішно кидає. — Я вам усе поясню, тільки вислухайте мене.

— Арсене Максимовичу, ви не повинні переді мною виправдовуватися. Це — ваша компанія, ваші рішення, а я для себе вже все вирішила....

Книга тут...

Приємного читання!