Королівство зимових ельфів

Центральна статуя, що прикрашала скульптурну групу німф на фонтані, вклонилася ельфу, коли той проходив зі своєю супутницею повз. Замигали ліхтарі, пролетів зі свистом порив вітру, піднімаючи сніжний пил... Ріаннон завжди любила зиму, а тут, в дивовижному королівстві ельфів, вона й зовсім не могла упорядкувати свої почуття. Дивне захоплення перед красою зимового палацу, цих чарівних квітів, виточених невідомим майстром з льоду... Захоплення все ж не могло змусити її забути про головне — можливо, все це ілюзія. Вона не знає, як все виглядає насправді.

Але вчорашній вечір у зимовому саду, де Ріаннон побачила живі кам'яні квіти й прикрашеного візерунками з алмазів Аланеля, який виглядав зовсім як його батько, дарував надію. Надію на те, що вона зможе впоратися з жахами та кошмарами прокляття, про яке твердить Ейрін Крижаний.

— Я сподіваюся, вам сподобалося вчора в нашому зимовому саду, — нарешті промовив він, змусивши Ріаннон відірвати погляд від льодової стежки, що звивалася між клумб.

— Неймовірно! — відгукнулася вона з захопленням, посміхнувшись лерду. — Я ніколи ще не бачила такої краси! І навіть не думала, що квіти з каменю можуть бути... живими? Як це? Яке диво подарувало самоцвітам такі чудові властивості? Який майстер створював їх?..

— Вони виросли на нашій чарівній землі, звичайно, не без допомоги магії, — охоче пояснив  Ейрін. — Раніше всі зимові ельфи могли створювати живі ліси й сади з дорогоцінних каменів, — але з часом сила в деяких з нас вичерпалася… Саме тому зимовий сад не дуже великий і так ретельно оберігається від чужих очей. Навіть мені, повелителю цього королівства, все складніше вирощувати ці квіти… А ось Аланель... він не вміє. Не дається йому чаклунство. — І в голосі ельфа пролунала печаль. — Можливо, біда в тому, що він лише покруч, в якому є кров ельфа... але я все ще сподіваюся на те, що його сила прокинеться.

Ріаннон кинула на лерда Ейріна здивований погляд. Покруч? Мати спадкоємця не була ельфійкою?.. Серце забилося швидше, немов ці слова подарували дівчині надію на те, що її казка може закінчитися щасливо. Але розпитувати про зниклу кудись повелительку Зимового королівства Ріаннон не наважилася.

Іскрилися прозорі крижані троянди та лілеї, і так хотілося доторкнутися до них, щоб зрозуміти — вони на дотик живі, як у зимовому саду, чи ні?.. І дівчина простягнула руку... Але з легким зітханням відчула тільки крижаний колючий холод. Вони мертві. Ці клумби — зовсім інші... не такі, як у зимовому саду.

— Тут все з льоду і снігу, — сказав ельф, простеживши за її рукою. — Здається, вам не дуже тут затишно?

— У зимовому саду все... живе, —  відгукнулася Ріаннон, сховавши руки в хутряну муфту, пальці після того, як вона доторкнулася до квітки, поколювало від холоду. — А тут… тут мені навіть трохи страшно. І ці живі статуї… — Дівчина подивилася на фею, яка зійшла зі свого постаменту і діловито попрямувала кудись углиб парку, до альтанок, що біліли в тьмяному світлі ліхтарів.

— Це духи віхоли й вітру, елементалі, — пояснив лорд Ейрін. — Духи стихій живуть в кожному нашому парку або саду, в лісах вони частіше ховаються в ярах, дуплах або між корінням, тільки поруч з ельфами вони відчувають себе в безпеці. Ці істоти розумні, але не настільки, щоб створювати свої міста і захищати себе... Вони не можуть проникати в інші світи — тому такі дивні для людей. Вони бувають примхливі та шкідливі, але охоче погоджуються бути охоронцями в ельфійських замках заради можливості жити в спокої та тиші наших садів і парків. Все ж дикий ліс, гори або вересові пустки повні не найдобріших істот... А духи стихій занадто слабкі. Їх доля на волі — переховуватися і боятися.

— Наш світ закритий для магії, — засумувала Ріаннон, — хіба що ворожки-циганки їздять по королівству з ярмарками, інколи травниці продають свої настоянки й обереги. Правда, в палацах правителів з'являються сильні маги — але кажуть, це покручі. Або ельфи, які покинули свій світ...