У житті крім написання рідненьких історій я не втрачаю можливості почитати щось зі своїх поличок. Але ці звички для читання, які зараз назву, мене саму дуже бісять.

Що хочу сказати, я якось взагалі не читаю нічого, крім підліткової прози та фентезі. Світ навколо настільки кумедний і непередбачуваний, що часто хочеться просто тихенько почитати під ковдрою про міфічних школярок. А що у цьому токсичного, так це моя неприязнь до великих творів про проблеми. Та цікаво, що я й сама таке б написала)

Ще цікаво – більше люблю злодіїв, бо добрі персонажі, ну знаєте, багато туплять. Поки злодії рішуче діють, навіть з нестабільним планом, добрі персонажі просто повільно прораховують їх кроки. Злодії хитріші, хоча їхнє життя часто набагато жахливіше долі добрих. Але – у кінці історії злодії дружать з добрими, і виходить чудове комбо)

Купую книжки, часто, по обкладинці. Так, ілюстратори дуже гарно виконують свою задачу, і це неабияк впливає на рішення купити книгу. Ще можу пояснити це тим, що вчуся на «дизайні», і треную око розпізнавати красу.

Перед тим як почати читати, сто разів заглиблюся в анотацію, ще триста разів шукаю відгуки й скорочені варіанти, і один раз – читаю повноцінно. Через час хочу почитати книгу ще декілька разів, декількома мовами, бо усе сподобалося)

Якщо людині більше притаманне читати щось відібране, там обраний жанр, відчуваю душу цієї особи. Оповідання – легкість, щирість; роман – витримка, співчуття; підліткове – нерви та спроби не завищати у подушку від емоцій.

І останнє, моє улюблене. Купила книжку декілька років тому, чекала слушного моменту відкрити. Через роки знаходжу книжку у пилу з білими сторінками, читаю – «От чого я не читала це раніше? Книга чудова!». І рекомендую усім друзям)

Чи знайомо вам щось з цього? Обов’язково пишіть! Дякую за прочитання)