"...Кадет з дитячого притулку стояв на порозі кімнати з мокрим рушником у руках. Напівголий. Лисий. З сережкою у вусі й татуюванням на худому біцепсі. З вироком у синіх очах. Не відриваючи погляду від пляшки коньяку на столі, він провернув рушник у своїх довгих руках із гарними тонкими кистями. І з неприємним, гучним звуком розтяг його раптово вшир.

А потім уже глянув на Кармелюка старшого. Молодшого. Мишка. В останню чергу перевірив недоторканність своєї запраної толстовки на ліжку. 

- Схоже, помилка вийшла! – радісно повідомив Мишко, виймаючи чергову банку із закускою зі своєї бездонної торби – цього разу зі смаженим хеком у томаті, з морквою та цибулею. - Непорозуміння! У цієї завгоспши такий бардак у журналах!

- У ключах теж, - підтвердив багатозначно Стас, незмигаючим поглядом наче фіксуючи на місці непроханих гостей-сусідів. – У вас ключі? Чи тільки папірець?

- У нас папірець, від коменданта, - вставив Кармелюк молодший і кинувся до татового портфеля, бажаючи, мабуть, наявність цього папірця продемонструвати. Але батько зупинив його, наче шлагбаумом, товстою ногою в лляній штанині та білому кросовку з магічною лейбою “адідас” - крутяк! "

Не знаю, чому мої герої у кожній книзі постійно щось їдять. Можливо тому, що в мене самої складні стосунки з їжею. Як і у багатьох, хто працював у гастрономії, а такж мав чоловіків та діточок з геть різними кулінарними смаками. Колись я напишу книгу рецептів з усіма стравами, які подавалася чи згадувалися у моїх творах. І, можливо, це буде саме той бестселер за іронією долі - з описами свіжовийнятих з пластикової упаковки томатів з супермаркету, покроковим розчленуванням курчати та  скальпуванням апельсинів для млинців а-ля Сюзетт. Потім все заллємо коньяком і підпалимо, звісно. 

А поки що зустрічайте продовження "(не) Твій міленіум" з хеком у томаті, сьогодні о 20.00

З любовʼю, Єва