Вітаю!

Запрошую до зворушливого зимового роману.

❄️❄️❄️

Заглядаю в очі сина й прошу: — Тож просто будь чемним. Ти вчора мене приємно вразив увечері. Я безмежно вдячна тобі за все. Але, мій любий, я хочу пишатися тобою. Бо ти моя гордість і єдина опора у житті.

Син зітхає і обіймає мене за шию.

— Ну гаразд, я постараюся не чіпати того нийка. Але якщо це правда за діда Панаса... — він замовкає і заглядає в мої очі. — Мам, а давай, перш ніж їхати в місто, поїдемо у кінець кварталу, до тієї недобудови. Подивимось, чи це правда...

— Обов’язково, сину, але спершу мусимо почистити сніг, — погоджуюся та додаю, — бо інакше нам з двору не вибратися.

— Тоді давай помиємо посуд і йдемо чистити двір.

Сказано — зроблено. Я й сама хотіла перевірити, чи це правда. Бо якось образливо за того діда Панаса, та й не по-людськи, аби він жив невідомо де...

Книга тут...

Тихої ночі!