Усім гарного вечора ✨

Сьогодні, у перший день зими, розпочалася публікація нової історії "За руку з Вітром" ☺️

Читаючи цей роман, ви перенесетеся в роки студентства, де почуття вирують, емоції б'ють ключем, амбіції рвуться на волю... ☺️

Ласкаво прошу до сторінок історії. ☺️

І невеликий спойлер для зацікавлення:

Сьогодні у нас за планом плов, але оскільки на багатті я його ніколи не готувала, буде на плиті. Дістала рис, овочі, м'ясо. Чорт! Ми купили реберця.

— Що готуємо? Допомога потрібна? — безтурботно запитав Тимур, раптом опинившись надто близько.

— Сокиру в руках тримав? Чи через тимчасові зв'язки ніколи? — з'язвила я. Ми одні — немає сенсу вдавати.

— Дуже дотепно. Навіщо сокира?

— Реберця в плов треба порційно поділити.

Ми дуже злагоджено готували обід. Вітренко був на підхваті: те почистить, те помиє, помішає, щоб не підгоріло, доки я відвернуся. Спілкувалися виключно на тему приготування.

Оскільки працювали разом, швидко впоралися. Мій напарник відволікся на телефонний дзвінок, а я вирішила вдягнути купальник і піти на річку.

     Вода була тепла, а я надто липка після кухні, тому перед тим, як лягти на рушник, трохи поплавала.

— Чому мене не зачекала? — зупинився біля мене Вітренко, створюючи тінь.

— Сонце…

— Так, можеш мене так називати, — із заплющеними очима зрозуміла, що самовдоволено посміхається.

— Сонце закриваєш! Відійди! — опустила трохи його его: ну і самозакоханий!

А щоб не пропустити оновлень, рекомендую підписатися ☺️