Але зараз вона боїться. Боїться втратити батька. Вона узяла його руку і почала говорити ледь дихаючи:

• Тату я прийшла. Я Кіра. Твоя Кіра. Знаєш, ще годину назад я була впевнена що не буду плакати, але зараз, коли бачу тебе такого, мені страшно. Десять років тому, ти узяв і вивіз мене до бабусі. Знаєш, я досі пам’ятаю кожну хвилину того дня. Як ти, ти який носив мене на шиї, викинув мене і валізу з авто і поїхав – вона плачучи зжимала його руку,- і я, маленька, до ранку не хотіла уходити звідти. Кожного дня,  на протязі двох років, двох клятих років, я з ранку до ночі виходила на те місце, і чекала поки ти приїдеш за мною.
• Кіро – раптом Лео зайшов до палати. Він помітив що вона ледь тримається на ногах і підійшов блище.
• А ти не їхав тату, - Кіра присіла біля ліжка, - не їхав за донькою, яку казав що любиш і якій малював квіти на долоньці. Десять років, я чекала поки побачу тебе, але зараз - не встигла вона договорити як втратила свідомість.