— Не бійся, я тебе не з'їм, — лунає в мене над вухом його оксамитовий голос, настільки близько, що його губи майже торкаються мочки.

Здригаюся, а всім тілом прокочується хвиля мурашок. Коліна стають ватними. Він мене добити вирішив чи як?

Розвертаюся обличчям до чоловіка й опиняюся мало не впритул до нього. Упс... Трохи не розрахувала.

— Це тобі треба боятися, — відповідаю вкрадливо, але голос зрадницьки хрипить, видаючи мій внутрішній стан з головою.

Намагаюся зберегти хоча б залишки гідності.

Поринь з головою в цю пристрасну історію