Вітаю!

Історія Аліни та Арсена оновлена.

✨✨✨

Вибравши страви у кафе, Лея знову захоплює Аліну своєю розмовою, показує свої захоплення у телефоні. Я ж, дивлячись на них, посміхаюся і не можу не погодитися з думкою, що моя помічниця ідеально підійшла б на вакансію няні. Якби у малої була така нянька, я б уже ні про, що не хвилювався. Але я чудово розумію, що Аліна на це ніколи не погодиться. З її освітою та здібностями, можна збудувати хорошу кар’єру.

Я за обідом хотів обговорити з Аліною деякі робочі моменти, але не хочу порушувати цю ідилію.

Наговорившись з Аліною, Лея оглядається за дітьми, а тоді глянувши на мене просить.

— Тату, можна я трішечки пограю з дітьми. Там он моя однокласниця є. Вона не ходить на гурток. Я хочу з нею поспілкуватися.

Мій погляд стрибає на годинник. Думаю пів години нічого особливо не змінить. Тим паче, що останнім часом, у мене зовсім немає часу на доньку.

— Можна, моя хороша. Біжи, але не надовго. Коли я тебе покличу, тоді й поїдемо.

— Дякую, таточку! Схоплюється з місця мала й підбігши обіймає мене за шию. Посміхаюся, й помічаю, як Аліна теж з посмішкою, дивиться на нас.

Коли донька біжить, дівчина проводжає її поглядом.

— Лея, просто лапочка, Арсене Максимовичу. Вона росте та розвивається і звісно їй буде не цікаво у компанії жінки, яка просто буде виконувати свою роботу по графіку. Вашій донечці, як і більшості сучасних дітей, потрібен особливий підхід. Тоді їй буде цікаво.

Хмикнувши пильно дивлюся на свою помічницю. Так і хочеться сказати: а ви і єідеальна кандидатура, на вакансію няні. Про кращу годі й мріяти, але я мовчу.

Книга тут...

Приємних емоцій від читання!