Любі читачі!

На роман «Швидкі побачення» відкрита передплата. Наразі ціна мінімальна, знижок від неї не буде. Згодом вона зросте.

Спойлер

Мама підливає в чашку трав’яний чай і далі наполегливо розпитує про мої стосунки з Шурою. Що з нею сьогодні? Не пригадаю, щоб вона раніше була такою цікавою.

– То ви тільки нещодавно познайомилися чи зустрічалися раніше?

– Ма, я ж сказав – ми нещодавно почали зустрічатися. Яке це має значення?

– Ось, дивись, – вона кидається до серванта, щось квапливо звідти дістає. – Це – ти в дитинстві, – простягає кілька фотографій. – Ну, схожий же! Одне обличчя. Як дві краплі.

Кручу в руках світлини. О, цю я пам’ятаю! Ми тоді їздили до маминого брата, я поліз у курник, і на мене накинувся агресивний півень. Горластий добряче мене клюнув – я цілий день боявся повторити експеримент, але наступного дня не втримався і поліз туди знову.

– Хіба бувають такі збіги? Скажи, га? Може, ви раптом колись раніше… 

Вдивляюся в обличчя насупленого кудлатого хлопчиська. У дитинстві я був жахливим непосидою та активно знаходив пригоди на свою голову. Тому спілкування з травматологами було частим і неминучим. Можливо, саме тоді моя підсвідомість перейнялася любов’ю до святих людей у білих халатах і професії лікаря.

Мама має рацію – схожість, безумовно, є. Але з огляду на постійні збіги, якими супроводжується наше із Шурою знайомство, я б і тут не здивувався черговій випадковості.

– Дмитрику, цей хлопчик може бути твій… га? Я ж відчуваю, що він… наш.