Мої дві книги теж беруть участь.

"Норовливе кохання" зараз коштує смішні 25 грн. Це найбільш відверта і пристрасна з моїх книжок. Довелося навіть віднести її до еротичного фентезі, а не любовного. Так вже повели мене мої герої... Бо вони переконують самі себе, що між ними тільки фізична близкість і це закінчується тим, що Еліс опиняється перед вівтарем з зовсім іншим чоловіком...

Неймовірними зусиллями прибираю руки й слідкую за блакитною сукнею, що оминає танцюючих і йде до виходу. Рушаю слідом.

Ми тільки поговоримо.

Швидко наздоганяю в саду, але йду трохи осторонь. Буквально декілька метрів справа. Втягую носом повітря. Як маніяк поглинаю запах чорниці і її збудження. 

Ми тільки поговоримо.

Щойно її нога торкається дощатої підлоги альтанки, хапаю за талію, розвертаю до себе обличчям і саджаю на стіл. 

Все ще маю надію, що ми тільки поговоримо. 

— Аааа, — вона пищить з переляку. — Здурів? Ти що робиш? 

— Поговорити хочу, — трясця, цей звабливий ротик, ці гнівні очі. 

— На стіл мене обовʼязково було саджати? — розумне питання. Та де я, а де розум. 

— Тобі обовʼязково весь час сперечатися? — для чогось так і тримаю її за талію, ніби вона впасти може. Ще й великі пальці самі собою починають рухатися вгору-вниз. Чомусь вона не прибирає моїх рук.

— Нехай. Добре. Кажи, що хотів, — блакитні провалля повні рішучості.

— Пояснення щодо твоєї поведінки. Ти ж навмисно, так? — вклинююсь між її ніг. Вона не чинить опору, сама їх розсуває.

А "Ожинове лихо" - 30 грн.  

Тут у нас Кевін, який не розуміє, що з ним коїться, бо новий стажер шалено його приваблює, а коли дізнається, що це дівчина, замасковна з допомогою артифакту, починає свою гру...

Худе, дрібне, кволе, руде створіння стоїть в протилежному куті кімнати, дивиться собі під ноги й дратує мене до чортиків. Ну чому? Чому? Як вже потягло мене, в двадцять вісім рочків, на такі пригоди, чому саме він? От хоча б Рейн, високий, статний, гарний. Сідниці підкачані. Буеее. До чого дожився. Мужиків порівнюю. Я ж бо завжди нерівно дихав до жіночої статі. Малі, високі, пишні, худі, брюнетки, блондинки. Пофіг. Швидко запалювався, холонув ще швидше.
А зараз втягую запах ожини й скаженію. Я ненавиджу його всім своїм серцем. Того хлопчину й той запах.
Цей стажер, Сібіан Гейзер, зʼявився в нас два тижні тому. Й тільки він увійшов, мене ніби міхом хто приклав. Не те щоб запах був гострим, навпаки, ледь вловимим, але цього було досить, щоб знести мій дах. А також знавісніти. З того часу я ганяв його щосили, не підпускав до себе, уникав контакту, сплавляв з очей подалі. І ненавидів. Чим далі, тим сильніше. Й поцілувати хотів чим далі, тим сильніше.