Стара церква. Втомлені від людських молитв образи плісняють від самотності. Їхні вуха зачекалися на прощення гріхів, які так солодко випрошують вірюючі. Двері прогнили, як і деревʼяні рамки. Вони оточують потріскані лиця Святої Марії та її маленького сина, який ще не підозрює про муки, що  чекають у дорослому віці. Безтурботний погляд спасителя людства спрямований на пелехату собаку, що простяглася біля зарослого конюшиною вівтаря. Довкола неї сновигають малесенькі щенята, вони намагаються пробитися до її сосків аби поїсти. Напитися свіжого маминого молока. Знесилина господинька восьми зубастиків, втомлено позіхає й зустрічає погляд месії. Вона закриває очі й засинає поки біля її живота товчеться битва за виживання. Похилина від зеленого моху церква, слугує прихистком для цієї сімʼї. Як і для інших пухнастих безхатьків. Вище ікон на крилах деревʼяних ангелів обжилися котиська. Вони все ще досі вичікували друга, що нагодує.

Уривок книжки, яку я зараз час від часу пишу. Назва в таємниці)