Сьогодні ввечері стане трохи спекотніше.
О 20:00 на сторінці з’явиться новий розділ історії ПОДИХ 2, і повірте - персонажі в ньому переступлять межі, за які вже неможливо повернутися.

Тілом проноситься  озноб. Матвій тлумачить це по своєму і починає розтирати мої замерзлі пальці. Нахилившись, дмухає на них.

• Тобі пора. Геть заледеніла.

 ТУК.

Скло поруч зі мною здригнулося від стуку.

Ми наче по команді відсахнулися один від одного.

Тук. Тук. Тук.

Скло опускається впускаючи хвилю холоду. І голову Воронівського.

Та коли ж цей день закінчиться?! Хочеться кричати…

• Мушу визнати, сестричко, я помилявся. – його широка, майже гротескна посмішка розтинає обличчя. – Ти не шльондра. Ти лицемірна, брехлива ссс…
• Костя, все не так, як ти це бачиш. – перебиває його Матвій виходячи з автомобіля.
• Матвій Павлович, я без претензій. – піднімає руки долонями до нас. – До Вас – нуль відсотків засудження, сто відсотків розуміння. Тут встояти важко. Навіть я… – ковзає по мені липким, повільним поглядом. – У свій час, оступився. Чуть-чуть. – Він примружує очі — погляд, що міг би різати склом. Ненависть у ньому така густа, що її можна майже відчути на шкірі. – Мені просто набридло тут стояти і чекати поки закінчиться ця до нудоти солодка прелюдія і ви нарешті перейдете до активних дій.
•