На зборах за спільними проектами сидить тихенько. Трохи примружує очі, але старається бути уважною.

Вона все прекрасно розуміє. Як і я.
В неї купа правил. Правильних правил. Але я стану виключенням. Або не стану. 
  
Дивлюся серйозним поглядом на її проект. Роблю дуже зацікавлений вигляд, але уникаю прямої зустрічі очей. 
Шо там з розрахунками? А, так... Дуже цікаво... 
Добре, я ще це перегляну потім. Що там по інших питанях? - Продовжую я, так і не подивившись в її бік. 

Злиться. Знову мружить очі і старається дещо "натягнуто" посміхатися.

Хоче, щоб я оцінив її як професіонала. 
Хоча я завжди сприймав її серйозно та і вона дуже сумлінний працівник.

Вчора говорив зі своїм начальником. Мене підвищують і переводять у філію в іншій країні. Терміново. Такі шанси випадають раз в житті.  

Хотів би я сказати, що цього разу Новий рік буде, як ніколи, жарким, але вона занадто незалежна, щоб бути щасливою. 

Вона думає, що час і можливості необмежені. ЇЇ право.
Я вже свою частину зробив і не збираюся вирішувати за когось. Вирішувати ризикувати, жертвувати чимось, поступатися контролем.
Я стомився постійно брати за когось відповідальність. 

Я точно знаю, що незамінних немає. Але можуть бути неповторні. Шкода, що дійсно починаєш розуміти це лише упустивши таку можлисть.

Та і життя - штука складна. Якщо їй так важко даються легкі кроки, то що буде зі складними?

В будь-якому випадку, в цій ситуації я більш ніж розумію, що хороші шанси не варто упускати. Такого небажаного, і водночас, потрібного підвищеня я ще не отримував) Однозначно потрібно відсвяткувати, тільки зі "своїми".
Бо "свої" не сумніваються. І я поважаю їх тому, що ніколи не примушував робити саме такий вибір.