Він висмикує у Вадима з рук поло і простягає мені. Наказовим тоном він шепоче: 

— Одягайся, — промовляє той, так щоб чула лише я. 

— Ще вчора ти просив мене роздягнутися! — кричу я, склавши руки на грудях. Моє серце починає битися від сильної напруги. З вуст Жені та Люсі виривається здивоване «Ого!». Трясця! Я думала, що їх не цікавить цей цирк. 

— Ми чогось не знаємо? — запитує Вадим, проковтнувши образу. — Між вами щось було? — його хороший настрій зносить неначе хвилею. Я бачу, як його очі, повні люті, кидаються на Сашка. 

— Це не твоя справа, Вадиме, — він кладе руку на плече другу, щоб той зупинився. — Вона не для тебе, зрозумів? — Я натягую на себе поло Вадима, просякнуте запахом моря, кави та його огидних хімозних смаколиків. 

— А для кого тоді? Для тебе? Ти ж казав… — він струшує руку Сашка, мов це якийсь непотріб. Я була шокована поведінкою хлопців. Моя маленька гра вийшла з-під контролю, а все тому, що я прорахувалася. 

— Заткнися, Вадиме. Ти пошкодуєш про свої слова.

Якщо вас зацікавив уривок, то запрошую до прочитання моєї нової книги "Вороги кохання".