Знову повертаюся до нього. Він дивиться на мене спідлоба, не моргаючи. Руки стискаються в кулаки. Ноги розставлені так, ніби він от-от підхопиться з дивана й здійснить контрольний ривок, спіймає мене, мов пташку в клітці.

– Отже, домашка?
– І домашку я теж робити за тебе не буду! Я думала, що ти нормальний, а ти врешті виявився таким самим, як усі інші мажори в нашій школі.
На обличчя Макара падає тінь. Після моїх слів він стає похмурішим за грозову хмару. Невже так зачепило?
– Не порівнюй мене з ними, колючко, – він підходить впритул, міцно хапаючи мене за лікоть, від чого я кривлюся, – я не такий, як вони. Я значно гірший.

Що ж нас чекає) нову главу очікуємо завтра❤️

А поки подивіться на наших Кароліну і Макара)))