Майже фінал

"(Не)вічна зима" майже завершена. Залишився ще епілог і все, кінець. :) Книга вийшла коротшою, ніж я думала, але не хочу розтягувати. З нею історія Елліни й Ерінвальда завершується, але сам цикл — ні. Я ще планую книгу про їхню дочку, але то трохи пізніше. Черга з книг, які просяться побачити світ дуже велика)))

— То що скажеш, Ліа? Мир? — в теплому голосі Рейнгара відчувалася усмішка. Він простягнув руку Ліаріель, терпляче очікуючи її рішення.

Секунди здавалися вічністю. Я стискала руку Ерінвальда, думаючи лише про те, щоб Ліаріель погодилася. І відганяла думки про те, що буде, якщо Ліаріель замість щастя вибере біль.

Ліаріель подивилася на мене, на людей навколо, а потім її погляд ковзнув до Рейнгара. Вона глибоко вдихнула, ледь помітно кивнула і схопилася за руку Рейнгара. Він допоміг їй підвестися і… вона кинулася в його обійми, притиснулася так, ніби вічність не бачила. Втім, хіба не так? Адже пройшло не одне століття з їхньої битви. Але для богів час йде інакше, не так як для нас, людей.

— Добре, я згодна, — тепла усмішка торкнулася холодного обличчя Ліаріель.

 

Рейнгар нахилився до неї, ніжно поцілував в губи, всього на мить, але Ліаріель відразу почала змінюватись. Її шкіра набула природного світлого відтінку, холодне білосніжне волосся перетворилося на тепле пшеничне, а світло-блакитні очі, що нагадували крижинки, набули яскравішого відтінку, як небо в сонячний день.

— Ти знову стала собою, — Рейнгар ніжно торкнувся щоки Ліаріель.

— Ти знову зі мною… — прошепотіла вона, опускаючи очі. — Пробач мені, Рейнгаре. Мені засліпив очі біль. Я так довго не хотіла визнавати твою правоту. Як же я страждала без тебе. Я… я…

Притулившись до грудей Рейнгара, Ліаріель зайшлася в риданнях. Ми ж з Ерінвальдом підійшли до колиски і забрали дочку, бо вона теж почала вже плакати. Тепер ми знали — Ліаріель нічого їй не зробить. І нам теж. Забравши крихітку Ері, ми відійшли на кілька кроків, чекаючи коли боги закінчать розмову.

— Нічого не кажи, Ліа. Я все розумію, — Рейнгар гладив її по голові, плечам, спині, намагаючись заспокоїти, але Ліаріель все ще плакала.

— Я лише хотіла сказати, що кохаю тебе, дурненький… — прошепотіла вона крізь сльози.

Я дивилась на них і сама не стримувала сліз. Було так зворушливо спостерігати, як двоє богів через стільки часу воз’єдналися знову. Кохання завжди перемагає найстрашніші біди й прокляття. Я добре це знаю, бо і мій шлях до щастя не був легким. А вони двоє — Ліаріель і Рейнгар — пройшли більше, ніж будь-хто з нас і попри всі перепони не втратили своє кохання.   

Богів помирила, але залишилося ще розповісти, що там далі хорошого у героїв буде. Тому завтра чекайте епілог. А ще завтра (25.11) будуть великі знижки на мої платні книжки. ;)

Також запрошую до моїх соцмереж:

✨ТГ-канал про мої книги

✨Інстаграм

✨ТГ-канал з обкладинками й артами

✨ТікТок