— Що?! Які ще потвори?! Що ти верзеш, Зірік? — не перестаючи сміятися, ледь не захлинаючись, запитав лісохід. — Ти нас за дурнів маєш?

— Це правда… — пробелькотів Зірік, майже не вимовляючи слів, більше схлипом, ніж голосом.— Клянусь, це правда...

Сміх раптом урвався.

Обличчя лісохода змінилося — веселощі зникли, залишивши лише порожню холодність. Очі застигли, щелепа напружилася, і на мить він став схожим на кам’яну статую.

— А я ж хотів по-доброму, — промовив він рівно, майже спокійно, без тіні гніву.

Більше читайте тут https://booknet.ua/book/dogmar-moraksus-b443284 

Гарного дня, та бережіть себе