Сайра:

Я втекла у ювелірську майстерню, де вже кілька днів намагаюся сховатися від думок про лист з Академії...

Робота з сапфірами дивно заспокоює мене, хоч раніше я ніколи їх не любила. Батько мовчки дозволяє мені працювати, мабуть розуміючи, що це моя єдина опора. Але чим довше я дивлюся на синє сяйво каменів, тим більше ловлю себе на думці, що воно нагадує мені про татуювання під рукавом.

Я намагаюсь переконати себе, що воно на мене не впливає, але щоразу, коли ця думка з’являється, шкіра під сорочкою теплішає… мабуть, просто здається.

Нова глава "СерафіІм. Одне життя на двох" вже на моїй сторінці.