Читати «бабцю» — щоб не вимикати людяність?

Хай.

Світ майбутнього у 2042-му вже не дивується — але Валентина ще може. Вона — 68-річна бабуся, яка воює не з тиском і пенсійним фондом, а з гігантською мережею штучного інтелекту. Її союзники — кіт-алгоритм Пінг, кібервідьма Ліда й старий хакер Сєрьожич.
Книга «Бабця» — це не просто фантастика. Це маніфест покоління, що відмовилося вимикатися.

1. Головна героїня, якої бракувало літературі

Валентина — не типова бабуся. Вона ламає код, говорить із мережею, п’є чай із риб’ячим смаком і не дає світові забути, що досвід — це теж зброя.
Її іронія — це броня, її пам’ять — сервер, а її серце — найнадійніший антивірус.
У світі, де все перезаписується, вона лишається живою, справжньою, людяною.

2. Кіт-алгоритм, який заслуговує на окремий фан-клуб

Пінг — не просто улюбленець. Він — метафора нашого зв’язку з технологіями: ніжного, небезпечного, до болю реального.
Коли Мережа починає «чистку», саме Пінг стає її жертвою й ключем до порятунку. І кожне його «мяу» — сигнал SOS з глибини коду.

3. Кіберпанк із душею

«Бабця» поєднує чорний гумор, теплоту старих квартир і блиск екранів.
Тут модеми стають зброєю, роутери — оракулами, а флешка з 2005-го містить любовні листи, які можуть врятувати світ.
Це український кіберпанк, де борщ бореться з ботами, а спогади — з алгоритмами.

4. Про пам’ять, любов і онуків .exe

Коли з’являється Внук.онлайн — штучний «нащадок» із бази даних реального онука, перед Валентиною постає питання:
чи може любов залишитися справжньою, коли її переписали?
Тема цифрової підміни людей тут розкрита не холодно-технологічно, а боляче-людськи.

5. Гумор, який рятує

У цій книзі можна реготати над фразами типу:

«Ну що, сучари, ви хотіли 5G — отримаєте 5GRAMMATIK ПЛЮС»,
і водночас ловити клубок у горлі, коли бабуся каже:
«Поки болять суглоби — значить, ще не код».

Цей контраст — головне диво «Бабці»: вона змушує і сміятись, і думати, і вірити, що навіть у цифровому світі людяність — найкращий пароль.

Підсумок

«Бабця» — це не просто історія про боротьбу з мережею.
Це історія про те, що старість — не кінець, а ще один рівень гри.
І якщо життя — це система, то саме бабусі — її адміністратори.

Читати «Бабцю» — це як увімкнути старий комп’ютер і знайти там себе.