Частина тексту.

Частина тексту написана в моменті, можливо колись стане частиною тексту книги, а поки залушу тут.

— Ти все ж таки розбив моє серце, але бачиш, я жива. — Без емоцій мовила Лея. Вона стояла навпроти нього, її постава була ідеально рівною, а погляд — холодним і пронизливим. Після невеликої паузи, з ледь помітною, хижою посмішкою, що заграла на її вустах, вона продовжила, смакуючи своєю владою над ним.

— Я стала такою, якою ти хотів. Моє ім’я стало відомим. — З гордістю говорила жінка. Її очі затрималися на його обличчі, немов вона чекала на його реакцію, але він мовчав, його погляд був прикутий до її, шукаючи хоч щось від тієї Леї, яку він знав.

— Але тепер ти тінь для мене. А саме тінь мого минулого, яке я поховала.

Чоловік дивився на неї. В її очах він не бачив ані злості, ані смутку – лише холодну рішучість. Він не знав, що їй відповісти. Колись він кохав її, а тепер це кохання – лиш спогад. Він зруйнував їхнє кохання. Час від часу він думав про неї, але більше не смів руйнувати її життя. Замість вибачень він мовив зовсім інше.

— То чого ти хочеш від мене, Лея? — старанно спокійним тоном відповів чоловік, хоча всередині його серце калатало, мов набат. Він відчував, як стискаються кулаки під столом.

— Просто глянути у твої очі. — впевнено мовила Лея, не відводячи погляду. Вона вивчала його, ніби шукала останнє підтвердження своєї правоти.

— Ти подивилася, що далі? — майже відразу відповів їй Алесь, його голос був тихим, але твердим.

— Та нічого, ти такий же пустий, як і був. — Вона злегка нахилила голову, ніби констатуючи очевидний факт. — Ти правий, я даремно витрачаю свій час. Книга сама себе не напише. Прощавай. — мовила жінка з викликом, розвернулася і попрямувала до дверей.

Він не встиг їй нічого відповісти, як вона вийшла з його кабінету, грюкнувши дверима. Алекс відчув, як з його грудей вирвався важкий зітхання. З одного боку він відчув полегшення, що ця болісна розмова закінчилася, а з іншого – гострий, нестерпний біль. Її хоч і коротка присутність тут була таємною радістю для його душі. Але вона більше не добра і мила дівчинка, яку він кохав. Це жінка, яка викувала себе зі сталі, і вона знає собі ціну. І тоді він зрозумів, що втратив її назавжди.