Я був закоханий у неї так сильно й так тихо, що навіть біль від цього кохання приглушував сам — аби тільки не злякати те світло, яким вона для мене була.

Інколи справжнє почуття виглядає саме так — без зізнань, без гучних слів, лише з тишею, яку терпляче носиш у грудях. Бо для неї я був другом. Близьким, довіреним, але лише другом.

І я прекрасно знав: спробуй тоді розкрити їй своє серце — втратив би її назавжди.