Один з моїх найзатишніших епізодів, якщо чесно)

На небі не було ні хмаринки, сонце сяяло та м'яко гріло, а у повітрі стояв щільний аромат пожовклого листя, стиглого винограду, випічки та смаженого мʼяса. Дракони кружляли у небі, пильно стежачи за сестрами з висоти, щоб не заважати натовпу, а сестри невгамовно перебігали від однієї ятки до іншої. Ейріс смакувала пончиком із гарбузовим джемом, а Айлін їла карамельне яблуко на паличці. Торговці радісно показували свій крам, торгуючись із покупцями. Здалеку доносився спів та чиясь гра на лютні.
— Дивись, Айлін, вже встановили сцену! — гукнула Ейріс, направляючись прямо до центру головної площі.
— Цікаво, що за вистава буде сьогодні? — запитала Айлін, поспішаючи за сестрою.
З натовпу чулися різні голоси: "Чула, що будуть обирати кращу худобу". "А я чув, що сьогодні обиратимуть найбільший гарбуз". "Я хочу подивитися на жонглерів, мамо!"
Чим далі дівчата продиралися до сцени, тим більш гучним та нерозбірливим ставав галас. Нарешті вийшов глашатай у червоному камзолі, продзвенів у дзвоник та урочисто провістив початок церемонії нагородження найкращих господарств. На сцену до нього почали підніматися старші чоловіки, що вели свою худобу, дородні веселі жінки з караваями, гарбузами та головами сиру, дівчата з гусями у руках — всім вручали мішечок із золотом за видатні успіхи у хазяйнуванні. Айлін помітила, як зашарілася сестра, коли високий молодий хлопець вів свого гнідого статного коня — парубок був удостоєний найвищої нагороди — його було запрошено до праці у королівській стайні як найкращого коваля і Ейріс зустріла цю новину енергійно плескаючи у долоні...

читати продовження ❤️