Глава 3

Сонце ледь торкнулося горизонту, а Ейріс вже вдягалась до сніданку. Робила вона це навмисно голосно, щоб розбудити сестру, яка ховалась під ковдрою від гучних шурхотінь. Такий незвично ранішній підйом мав під собою вагому причину — сьогодні їм перший раз дозволять вийти в місто без супроводу няньки. Звичайно, їх дракони будуть із ними, але дракони — це друзі, з якими можна поводитись більш вільно, ніж під пильним наглядом няньки, яка відслідковувала кожен їхній крок.
— Це дуже на тебе не схоже, Ейріс, — з-під ковдри почувся сонний голос Айлін, — зазвичай у неділю тебе навіть Гвінна не добудиться. Ти взагалі спала сьогодні?
— О, не впевнена, сестро, — відповіла Ейріс, розчісуючи волосся, — я така схвильована, що просто не могла залишатися в ліжку! Ну ж бо, Айлін, і ти вставай! — скомандувала вона і відсмикнула ковдру сестри, не в силах стримати усмішку, — чим скоріше ми поснідаємо, тим скоріше вирушимо до міста!
Ентузіазм її був заразний, і Айлін, здавалось, прикладала всі зусилля, щоб не піддатися йому. Бо вона знала — стриманість і виваженість — це ключ до успіху та схвалення. Так їх вчив батько і Айлін дослухалась до нього, і, власне, отримувала його похвалу, чому була надзвичайно рада та пишалася собою.
— Ейріс, заспокойся, — вимовила вона, перетягуючи ковдру на себе, — година не зіграє великої різниці, а гарно поспати завжди краще для настрою.
— Я знаю! — Ейріс крутнулася на місці, від чого спідниця її сукні розлетілася півсонцем, — але я хочу до міста чим пошвидше! Я вже склала нам маршрут! Спочатку навідаємось до крамниці з пончиками, потім до...
— Ейріс, послухай, — перервала її Айлін, відкинула ковдру та сіла, — раніше — не завжди значить краще. Іноді треба почекати, щоб отримати те, чого справді прагнеш.
— Не розумію, як це стосується походу в місто, — Ейріс нарешті зупинилась та, насупившись, сіла на своє ліжко навпроти сестри.
— Ти знаєш, як працюють крамниці в місті? Коли вони відкриваються? Коли підвозиться свіже продовольство?
Але Ейріс лише вперлася нерозуміючими очима в сестру.
— Ох, сестро, якби ти уважніше слухала на заняттях, мені не довелося б тобі пояснювати такі прості речі, — Айлін пересіла, поставивши ноги на підлогу і, задерши підборіддя, продовжила, — Зранку спочатку розпродається все, що залишилось з вечора, зазвичай за зниженою ціною. І лише потім на прилавках з'являється все свіже і смачне.
— І коли ж це? — Ейріс вже відчувала недобре.
— Ближче до обіду.
— О ні-і-і, — видихнула Ейріс і розчаровано впала на ліжко, — це ж так довго!
— До того ж, — продовжувала повчати сестру Айлін, — сьогодні буде ярмарок, а найбільш цікаве в такі дні відбувається якраз після обіду.
Ейріс мовчала, але всередені неї все протестувало, хоч вона і розуміла, що сестра має рацію.
— Але я, все одно, вже зголодніла, — пробубоніла вона собі під носа.
Години тягнулись довго, ніби навмисне хтось призупинив час і Ейріс прикладала всі свої зусилля, щоб не зірватися та вирушити до пригод та розваг недільного міста. Поки Айлін чепурилась, вона міряла кімнату кроками, уявляючи, як буде смакувати пончиками та карамельними яблуками, яку стрічку у волосся купить, як буде насолоджуватися гаміром на вулицях, захопливо споглядаючи жонглерів на сцені, і як, можливо, задивиться на кількох привабливих хлопців. Айлін же була більш стримана в своїх емоціях та намагалась не покладати багато сподівань на цю прогулянку, однак настрій сестри настільки заповнював кімнату, що вона теж мимоволі почала крутитися на стільці у передчутті.
Нарешті з замкової башні роздався дзвін — настав полудень. Сестри переглянулись та синхронно помчалися до кімнатних дверей. Але на виході їх перехопив Тірнан.
— Доньки, — почав він і поклав обидві долоні на плечі дівчат, — я знаю, як ви чекали цього дня. Але прошу вас, будьте обачними та обережними. У великому місті неприємності можуть чекати за кожним поворотом.
— Ми будемо обережними, тату, — запевнила Айлін, м'яко посміхаючись батькові.
— До того ж, з нами будуть дракони, — додала Ейріс, — нема, чого боятися!
Але Тірнан не відповів. Натомість, він кивнув та відійшов у сторону, давши сестрам пройти. "Хоч би вони не наробили помилок", — подумав він, проводжаючи доньок поглядом. Внизу на них чекали Мев та Гвінна.
— Розважтеся, дівчата, — сказала Мев, обіймаючи їх, — тільки будьте...
— Обачними та обережними, — в унісон закінчили сестри.
Мев посміхнулась і в куточках її очей пролягли зморшечки. Вона підштовхнула дівчат до сходів, що вели до масивних дверей і помахала їм услід.
— Не робіть дурниць! — крикнула Гвінна, але сестри вже її не чули.
На небі не було ні хмаринки, сонце сяяло та м'яко гріло, а у повітрі стояв щільний аромат пожовклого листя, стиглого винограду, випічки та смаженого мʼяса. Дракони кружляли у небі, пильно стежачи за сестрами з висоти, щоб не заважати натовпу, а сестри невгамовно перебігали від однієї ятки до іншої. Ейріс смакувала пончиком із гарбузовим джемом, а Айлін їла карамельне яблуко на паличці. Торговці радісно показували свій крам, торгуючись із покупцями. Здалеку доносився спів та чиясь гра на лютні.
— Дивись, Айлін, вже встановили сцену! — гукнула Ейріс, направляючись прямо до центру головної площі.
— Цікаво, що за вистава буде сьогодні? — запитала Айлін, поспішаючи за сестрою.
З натовпу чулися різні голоси: "Чула, що будуть обирати кращу худобу". "А я чув, що сьогодні обиратимуть найбільший гарбуз". "Я хочу подивитися на жонглерів, мамо!"
Чим далі дівчата продиралися до сцени, тим більш гучним та нерозбірливим ставав галас. Нарешті вийшов глашатай у червоному камзолі, продзвенів у дзвоник та урочисто провістив початок церемонії нагородження найкращих господарств. На сцену до нього почали підніматися старші чоловіки, що вели свою худобу, дородні веселі жінки з караваями, гарбузами та головами сиру, дівчата з гусями у руках — всім вручали мішечок із золотом за видатні успіхи у хазяйнуванні. Айлін помітила, як зашарілася сестра, коли високий молодий хлопець вів свого гнідого статного коня — парубок був удостоєний найвищої нагороди — його було запрошено до праці у королівській стайні як найкращого коваля і Ейріс зустріла цю новину енергійно плескаючи у долоні. Коли всі нагороди було роздано, глашатай проголосив:
— Жителі та гості міста! Зустрічайте нашу зіркову трупу!
Натовп зайшовся оплесками, на сцену вийшли яскраво вдіті акробати зі строкатим реквізитом. Музиканти почали грати і музика злилася зі схвалюючим гомоном натовпу.
Але враз, нізвідки, налетіла чорна хмара, ховаючи сонце і перетворюючи день на темну ніч, пролунав протяжний грім, а небо озарила блискавка. Починався дощ, великими важкими краплями він падав і вдарявся об дахи, бруківку, дерев'яну сцену. У натовпі почулися перші невдоволені: "Знову цей дощ нам все псує", "це все через них". Дощ посилювався, а з ним і ремствування. Глашатай вимушено оголосив про припинення виступу та закінчення ярмарку, незадоволені люди почали розходитись по домівкам та трактирам. Але дівчата залишалися стояти, плекаючи надію, що дощ цей скоро закінчиться і вони-таки додивляться виставу, але нарікань ставало більше і звучали вони чіткіше: "Це все через них", "якщо б не вони, ми б жили собі спокійно, як і раніше", "точно тобі кажу, це все вони винні". Чомусь, самі не знаючи, чому, сестри розуміли, що йдеться саме про них. Люди намагались не дивитись, але спинами Айлін та Ейріс відчували недобрі, засуджуючі погляди. Знову почувся грім, на цей раз голосніше. Небо пронизала червона блискавка. Земля здригнулась від драконячих лап — Нейліг та Кіріг, нарешті, мали достатньо місця, щоб доєднатися до дівчат.
— Треба летіти, — скомандував Кіріг, — негайно.
— Але... — почала-но Ейріс.
— Негайно, — обірвав її дракон, вигляд він мав край стривожений, — залазьте хутчіш і летімо звідси.
Сестри переглянулись і без слів залізли на лускаті спини. Дракони одночасно відштовхнулися від землі та злетіли у чорне небо. До замку було недалеко, але здавалося, вони летіли цілу вічність — дощ добряче намочив їх і дівчата не на жарт змерзли та злякалися — беззаперечний тон, з яким командував Кіріг та їх з Нейлігом стурбованість бентежила їх. Розкати грому клекотіли їм у спину, а багряні блискавки підганяли їх, немов батоги.
Настрій був зіпсований. Не тільки бурею. Обидві близнючки підсвідомо відчували, що в цих стихійних лютуваннях є їх провина, але тільки не розуміли, яка саме.
Тірнан зустрів їх на вході до замку. Обійнявши доньок, він провів їх до їхньої кімнати, де Гвінна вже розтопила камін та підготувала сухий одяг, а з їдальні доносився аромат запеченої рульки та хліба. Дівчата ж не промовили ані слова. Вони були пригнічені тим, що почули сьогодні, безумовно, про себе. Але так і не наважились про це поговорити ні одна з одною, ні з батьками.
Пройшло кілька днів, перш ніж ці події вляглися в головах сестер. Тепер здавалося, що ті голоси їм почулися, або, що це були безневинні скарги на погоду. Поступово все поверталося до звичного русла і під час подальших відвідувань міста сестри не відчували на собі ворожих поглядів та не чули ремствувань, що тоді так сильно їх налякали. То ж, після недовгого відпочинку, вони знову приступили до навчання.