Коли вигадані історії стають реальністю

Вкотре переконуюсь: думки справді матеріалізуються. Навіть тоді, коли вони сховані між рядками власних книг чи тихим болем звучать у віршах.
Ще зовсім недавно я писала главу, де головна героїня блукає у відчаї, шукаючи гроші на операцію для мами. Писала — і не могла уявити, що незабаром сама опинюся на її місці.

Тепер я сиджу перед екраном, переходжу з одного сайту на інший, перечитую умови, телефоную, запитую, сподіваюся… І ловлю себе на моторошній думці: усе відбувається майже так само, як у тій вигаданій історії.
Тільки в моєму житті не буде чарівного порятунку, не з’явиться чоловік, який простягне руку допомоги в потрібний момент і запропонує незвичну угоду. Немає чуда. Є лише реальність, холодна й тиснуча.

Руки часом опускаються, та тримає одне — ситуація поки що не критична. Не термінова. Але водночас залишається обов’язковою. Операція — не вибір. Це необхідність.

І от, проходячи через усе це, я вперше по-справжньому відчула, як мало в нашій країні благодійних фондів саме для дорослих. Як важко вибороти шанс на лікування. І водночас я щиро радію, що допомоги для дітей справді багато. Це дає надію, що майбутнє матиме більше світла.

Не знаю, чому пишу це тут. Просто хотілося бодай десь виговоритися. Випустити з себе цей клубок переживань, щоб він хоч трішки полегшав.

Бережіть себе. Бережіть тих, кого любите. Здоров’я — це найкрихкіша, але й найдорожча річ, яку ми маємо❤️