Анотація до книги "Випадкові сусіди"

— Боже… — шепочу. — Я.. я зараз…
Біжу до холодильника, різко відчиняю морозилку, ледве не висипаю половину її вмісту, але знаходжу пакет з льодом. Хапаю його і повертаюся до незнайомця.
— Ось! — простягаю йому лід з такою швидкістю, наче кажу “вибач” не словами, а крижаним компресом.
Він бере пакет, стискає зуби й одразу прикладає до місця, де я поцілила. Гримаса на його обличчі така, ніби я вдарила не вазою, а цеглиною.
— Сі… сідайте, будь ласка, — бурмочу, бо мені хочеться провалитися під підлогу. — Я… мене звати Ілона. Я — подруга Стаса. Тобто… найкраща подруга. І я думала, що тут нікого не буде.
Його брови насуплюються ще сильніше.
— І ти вирішила мене вбити? — бурмоче він.
Я червонію до кінчиків вух.
— Я думала, ви злодій.