Сьогодні це уривок з завтрашньої глави книжки Неупокоєна : його небесна кара .

Я з цікавістю вигнула брову, але не стала його виправляти. Білявчик почав міряти кроками кімнату, як людина, яку розриває від хвилювання.

— Ці листи... — він махнув рукою на мене , — я б їх відправив, неодмінно відправив, коли б ти трохи охолола і перестала строчити всю цю єресь! От навіщо ти те робила? Смерті моєї хотіла? Щоб твій божевільний татусь примчав сюди і все з землею зрівняв?

Я дивилась на нього, повільно з’єднуючи пазли. В тих листах — ішлося про нього ! Невже ? Моє уявлення про «красунчика з обкладинки», який учора здавався втіленням всіх жіночих мрій, почало лущитися й опадати, як стара фарба. От тобі й подаруночок долі. Стоїть, роздратовано метушиться, волосся скуйовджене, очі блищать — типовий чоловік, що заплутався у власних виправданнях.

– Я розумію , ти була засмучена бо в чоловіки отримала не зовсім втілення власних мрій . Та справа ж не в тобі дружино моя . Це така у нас у чоловіків природа , всі зраджують !

«О, Господи… я в тілі його дружини», — спливла в голові єдина логічна думка. І від цієї здогадки мене таки пересмикнуло. Гляньте ж на нього! Чпокає все, що рухається, ще й має нахабство обурюватися, що хтось не в захваті від цього факту. Я мимоволі хмикнула.
— О, не хвилюйся, голубчику, я вже охолола, там під землею — промовила я тихо, більше до себе ніж до нього . 

Вітаю любі читачі і письменники , обов'язково доєднуйтесь до мого телеграм каналу що б першими дізнатись про новинки , знижки та зловити промокодик на платну книжку , щиро ваша – Вікторія Ляховець .