Що  чекає на героїв, якщо їх відправлять разом на конференцію в найромантичніше місто країни, де ніхто не знає, що вона викладачка, а він студент? Що буде, якщо вони мають їхати в одному купе потяга і жити в готелі в сусідніх номерах, де одне від одного їх зупиняє лише тонка стіна? Переможе пристрасть чи здоровий глузд? 

Ми заселились у готель. Формально — окремі номери.

Фактично — у коридорі між нами було лише кілька метрів.

Коли ми зайшли в ліфт, Марк мовчав. Я теж. Але тиша була не холодною — радше густою, як туман, який зволожує повітря, але не дає дихати. Двері зачинились. Кабіна рушила.

І тут він раптом простягнув руку — швидкий і чіткий рух — та натиснув кнопку “STOP”.

Ліфт сіпнувся й завмер.

Я не встигла навіть здивуватись, як він підійшов до мене, і моя спина вдарилась об холодну стіну кабіни.

Він дивився так, ніби вся ця нічня переписка не дала спати не тільки мені.

— Я ж казав, — голос Марка був низьким, трохи хрипким, — в одному просторі з вами я би не витримав.